Реферат "Безперервна освіта"

Название:
Безперервна освіта
Тип работы:
реферат
Размер:
61,9 K
39
Скачать
Сутність безперервної освіти та шляхи її реалізації. Її основні принципи та завдання: гуманізму, демократизму, мобільності, випередження, відкритості та безперервності. Структура, підсистеми та проблеми безперервної освіти. Основні різновиди навчання.

Краткое сожержание материала:

Введення

Сучасний світ розвивається: глобалізується, інтегрується, здійснює соціокультурну трансформацію на новий рівень своєї цивілізаційної еволюції. Потужним двигуном цієї світової динаміки та його візитною карткою є інформаційно-комп'ютерна революція - тотальна інформатизація і комп'ютеризація усіх сфер людського існування. Це зовсім нові умови життя людської історії. Розвиток зупинити неможливо, його треба зрозуміти, засвоїти і очолити. Відставання від загальнолюдського прогресу буде мати тяжкі наслідки. Роль освіти на сучасному етапі розвитку України визначається її завданнями переходу до демократичної та правової держави, ринкової економіки, необхідністю подолання небезпеки відставання країни від світових тенденцій економічного та суспільного розвитку. Тому в сучасних умовах освіта не може залишатися у стані внутрішньої замкнутості та самодостатності. Саме в добу глобалізації як ніколи стає зрозумілим, що освіта є не приватною справою, не результатом особистих уподобань, а соціальною технологією виробництва людини, її здібностей та вмінь. Сьогодні людина - як фахівець потребує для себе «соціальної захищеності» у ринкових відносинах, коли вона «продає» свої знання і вміння на ринку праці. Таку гарантію може дати їй тільки безперервна освіта як запорука її конкурентоспроможності.

1. Сутність безперервної освіти. Шляхи її реалізації

Ідея безперервної освіти займає помітне місце в ряду прогресивних ідей культури XX ст. Загальнолюдська і філософська значущість цієї ідеї велика, так як сенс її полягає в тому, щоб забезпечити кожній людині постійний розвиток, вдосконалення, творче оновлення протягом всього життя, а значить, забезпечити процвітання всього суспільства. Саме тому держави і сьогодні шукають свою модель безперервної освіти. Першу розробку теоретичних основ здійснили П. Ленграндом, Е. Фор, Р. Даве, X. Гуммель, М.Д. Кареялі, Ф. Кумбс, Г. Коптаж. Ідея безперервної освіти - дітище XX ст., її витоки можна знайти у стародавніх філософів - Конфуція, Сократа, Аристотеля, Солона, Платона, Сенеки.

Безперервна освіта розвивалася як феномен практики і як педагогічна концепція. Вперше концептуально оформлена ця ідея була представлена на конференції ЮНЕСКО в 1965 р. відомим теоретиком безперервної освіти П. Ленграндом. На підставі його повідомлення були розроблені рекомендації з даного питання. У 1972 р. ЮНЕСКО робить наступний крок: слухається доповідь комісії, що працювала під керівництвом Е. Фора, на тему «Вчитися, щоб бути». З середини 1970-х рр.. ідея безперервної освіти знаходить підтримку майже в усіх країнах, стає основним принципом освітніх реформ.

Центральною ідеєю безперервної освіти є розвиток людини як особистості, суб'єкта діяльності та спілкування протягом всього його життя. Ця ідея, усвідомлена суспільством, стає системоутворюючим фактором безперервної освіти.

Безперервна освіта є всеохопна за повнотою, індивідуалізована за часом, темпами та спрямованості, що надає кожному право і можливості реалізації власної програми його отримання та поповнення протягом всього життя.

Розробка теоретичних основ безперервної освіти актуалізувала виникнення галузевих концепцій безперервної освіти. Однією з них стала концепція безперервної педагогічної освіти. Поява її було викликано діяльністю ЮНЕСКО, а також увагою, проявленим у 1980-і рр.. державними органами до даного питання. Ідея безперервної освіти була закладена в «Основах законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту» (1984) і в рішеннях з'їздів вчителів, обговорювалася народними депутатами на сесіях і розглядалася у пресі. Вона стала ключовою ідеєю реформи народної освіти [1].

Безперервність і різноманітність освіти являються найважливішими принципами реалізації парадигми “освіта через все життя” і забезпечують:

§ фундаментальність підготовки, цілісність і спрямованість на особистість студента;

§ вільний вибір “траєкторії навчання” і гнучке реагування на кон'юнктуру ринку інтелектуальної роботи;

§ можливість ефективної інтеграції з вузами І - ІІ рівня акредитації;

§ широкі можливості післядипломної освіти, забезпечення умов для реалізації прав громадян і потреб країни в постійному розширенні та відновленні професійних і загальноосвітніх знань на базі новітніх технологій;

§ можливість інтеграції до європейських і світових освітніх просторів.

Безперервність освіти реалізується шляхом:

§ забезпечення спадкоємності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних рівнях освіти, які функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку осіб до можливого переходу до наступних рівнів, а також перепідготовка і підвищення кваліфікації;

§ формування потреб та здібностей особистості до самонавчання;

§ створення інтегрованих навчальних планів і програм;

§ формування та розвиток учбово-науково-виробничих комплексів багаторівневої підготовки фахівців;

§ оптимізацію системи післядипломної освіти на основі відповідних стандартів вищої освіти;

§ створення інтегрованих навчальних планів і програм післядипломної освіти;

§ розробка індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності в залежності від конкретних потреб;

§ впровадження та розвиток дистанційної освіти [2].

Відомо, що освіта впродовж життя здійснюється за допомогою трьох різновидів навчання:

- формальне навчання (структурна освіта, що спрямовується на чітко поставлену мету у формі визнаних свідоцтв і дипломів);

- неформальне навчання - будь-яка освітня активність поза формальною системою;може бути самоосвітня діяльність, що спрямована на отримання додаткових, необхідних тому, хто навчається, знань, умінь компетенцій(результат такого навчання формально не визнається);

- позаформальне навчання - спонтанне (незапрограмоване навчання у повсякденному житті)

Як свідчить практика, найбільш розвинутим у світі є формальне навчання, що завершується сертифікацією (видається диплом, свідоцтво тощо), в Україні - атестацією[3].

2. Основні принципи і завдання безперервної освіти

В основі функціонування безперервної освіти лежать такі принципи, що визначають його специфіку: гуманізму, демократизму, мобільності, випередження, відкритості, безперервності.

Принцип гуманізму свідчить про спрямованості освіти до людини, про свободу вибору особистістю форм, термінів, видів навчання, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип реалізується через створення сприятливих можливостей для розвитку творчої індивідуальності кожної людини. Людина розглядається як мета суспільного прогресу.

Принцип демократизму передбачає доступність освіти в будь-якому віці завдяки різноманіттю форм навчання, у відповідності з інтересами, можливостями і потребами. Він забезпечує свободу переходу з одного навчального закладу до іншого, прискорене завершення навчання та підвищення кваліфікації; означає рівні права всіх громадян, незалежно від станово-класової приналежності, національних особливостей, стану здоров'я, на освіту і розвиток. Даний принцип передбачає демократизацію всіх сторін життєдіяльності освітніх установ, рівноправні відносини суб'єктів педагогічного процесу.

Принцип мобільності виражається в різноманітті засобів, способів, організаційних форм системи безперервної освіти, їх гнучкості та готовності до швидкої перебудови відповідно до потреб виробництва, суспільства, людини. Він орієнтує на використання різних продуктивних методичних систем і технологій.

Принцип випередження, спираючись на наукове прогнозування, вимагає більш швидкого і гнучкого розвитку, перебудови навчальних закладів та установ системи безперервної освіти по відношенню до потреб суспільної практики, мобільного оновлення їх діяльності. Цей принцип орієнтує на широке і активне використання нових форм, методів, засобів навчання та перепідготовки фахівців, на включення новаторських підходів до цього процесу.

Принцип відкритості системи безперервної освіти вимагає від навчальних закладів розширення діяльності шляхом залучення до навчання і підвищення кваліфікації аудиторії, вільних слухачів. При цьому виникає необхідність працювати з різними віковими верствами і групами населення, які відрізняються рівнем освіти і професійної підготовки, ставленням до освіти, життєвими устремліннями; це вимагає створення додаткових факультетів, інститутів, відділень, курсів з підвищення освіти і кваліфікації, проведення семінарів,. Відкритість навчальних закладів та освітніх систем забезпечується наявністю різноманітних за рівнем, змістом, спрямованістю освітньо-виховних програм.

Принцип безперервності освіти є систематизуючим. Навчальні заклади, працівники освіти та підвищення кваліфікації, науки і виробництва повинні переглянути погляд на роль і місце освіти в житті людини і суспільства. Необхідно подолати орієнтацію на поверхневу «енциклопедичність» змісту, перевантаження інформаційним матеріалом. У змісті освіти повинні знайти відображення проблеми розвитку суспільства, виробництва, науки, культури. Освіта повинна бути спрямована в майбутнє. Колишній девіз «Знання на все життя» поступається місцем новому - «Знання через все життя»[2].

3. Структура безперервної осві...